Як я складала іспит на водійські права в Каліфорнії? Особистий досвід

Це дуже весела історія. 

Почати, напевно, потрібно з того, що в мене все життя була фобія водіння. Навіть як пасажир мені часто бувало некомфортно — здавалося, що машини їдуть прямо на нас, хтось праворуч занадто близько притирається, хтось небезпечно підрізає. У такі моменти я стискалася всім тілом. При цьому я завжди хотіла мати машину — ось же дивно! І коли вона у нас, нарешті, з'явилася, я була дуже щаслива. Але так і не водила... Жодної з трьох наших машин у Москві. Хоча перша — Nissan Micra — була ідеальна для новачка. 

У 2015 році ми потрапили в невелику ДТП: при виїзді на естакаду водій за нами не розрахував траєкторію і вдарив нас ззаду. Усе обійшлося, ніхто не постраждав, і аварія була об'єктивно несуттєвою, «легкою». Тільки наступні три місяці я не могла спокійно їздити в будь-якій машині, навіть, у таксі з хорошим водієм. Ось така передісторія.

Задачка із зірочкою

Коли почалася нова глава мого життя, точніше, я переїхала до США, стало очевидно, що водити мені доведеться. Я знала, що попереду довгий і непростий шлях, але я була налаштована на перемогу. Чоловік теж був натхнений і в усьому мене підтримував. Пам'ятаю, як він привіз мені з DMV брошуру з підготовки до іспиту — це був урочистий момент. Я підготувалася досить швидко і склала «теорію» менше, ніж через місяць після переїзду, чим дуже пишаюся. А свій перший урок з інструктором взяла вже за тиждень — у власний день народження! Це був дуже трепетний і несподівано приємний досвід.

Потім прийшла пора тренуватися самій, тобто з чоловіком. І тут на нас обох чекали випробування. Я боялася, нервувала і була повільною. Він очікував, що я навчуся швидко і природно, як хлопчисько, що марить машинами, але ні — і йому було важко це бачити. Я знаю, що вчуся повільно, але надійно. А водіння давалося непросто: потрібно було робити стільки всього й одразу, що голова йшла обертом. Руки на кермі, ноги на педалях, увага скрізь на всі боки — перед собою, навколо, знаки, розмітка, інші та ще й дзеркала, багато дзеркал... Я фізично відчувала, як у мозку свербить від нейронних зв'язків, що проростають. Це був справді новий досвід, адже я навіть на велосипеді кататися не вмію. Як жартувала моя подруга: звісно, важко, не дарма ж це називається hard skill.

Я довго тренувалася на порожній стоянці й ніяк не могла почати виїжджати на дорогу, боялася. Якісне зрушення відбулося тільки в червні, коли я серйозно стала працювати зі своєю фобією. Благо, інструмент і наставник були (нехай і онлайн). Протягом півтора місяця я стала досить стерпно водити. Але через локдаун навесні та влітку 2020 року роботу DMV було практично паралізовано, а мій учнівський перміт, виданий на пів року, закінчився. Тішило те, що до кінця року в мене ще були чинні російські права (так, вони в мене теж були!). І все ж одного разу в жовтні я сама поїхала в DMV до самого відкриття, щоб почати процес наново, чим страшенно здивувала чоловіка, який на той час уже й не сподівався... Це було свого роду подвигом, адже це 40 хвилин в один кінець. І все ж я це зробила. На мій подив, складати теорію заново мене не попросили, у зв'язку з ковідним форс-мажором учнівський перміт оновили ще на рік без оплати. 

Пробна спроба

У середині грудня я вперше спробувала скласти іспит «за кермом». Але конкретно до водіння справа не дійшла. Наша машина не пройшла перевірку безпеки, виявилося, що у нас не працює лампочка повороту попереду. Щоправда, на дзеркалі та ззаду все було справно, я також відмінно продемонструвала ручні сигнали, але офіцер був непохитний. І це правильно, я вважаю. До речі, цю спробу в мій перміт не внесли, тому що це була технічна несправність. 

Взагалі потрібно окремо сказати про офіцерів DMV — вони абсолютно не такі, як наші російські даішники. 

По-перше, вони не належать до дорожньої поліції, і тому одягнені в «цивільне»: найчастіше, неформально (джинси, футболка). Деякі — у захисних білих халатах і синіх медичних рукавичках — майже лікарі. 

Здебільшого це молоді люди (жінок і чоловіків приблизно однаково) від 25 до 35, хоча є і 50+. Атмосфера дуже доброзичлива, ніхто нікого не «валить», і це точно відповідає слогану на їхньому сайті: «Не хвилюйтеся. DMV хоче, щоб ви здали!».

Отже, мої спроби.

Спроба #1

До неї я готувалася ґрунтовно: дивилася відеозаписи складання іспитів у нашому штаті, годинами тренувалася їздити заднім ходом уздовж бордюру і старанно водила по 2 години на день протягом тижня.

Усе почалося чудово. Я бездоганно пройшла тест на безпеку, знала всі кнопки, ручки та штучки в машині, а також сигнали руками.

Мені дісталася привітна дівчина-інспектор. На мою фразу: «Щось я хвилююся» вона суворо відповіла: «А ось цього не треба! Коли ми хвилюємося, то припускаємося більше помилок». Іспит почався, ми їздили районом, звертаючи здебільшого праворуч на червоний. Усю дорогу мені здавалося, що я чудово тримаюся. Але я помилялася.

Після повернення на територію DMV інспекторка повідомила, що я припустилася аж двох помилок, які призвели до нездачі, і простягнула мені протокол.

По-перше, я жодного разу не зупинилася перед поворотом праворуч на червоний сигнал світлофора. Точніше, я пригальмовувала, але не дивилася на спідометр. Як з'ясувалося, йому потрібен якийсь час, щоб «впасти» до нуля. А я абсолютно про це не замислювалася... Ну добре, надалі буду уважною.

По-друге, проігнорувала середню смугу для повороту ліворуч. Я чесно зізналася, що не впізнала її. Інспекторка посміхнулася: «Ось зараз будете заїжджати на основну стоянку і потренуєтеся». Взагалі, це справедливо: безглузда середня смуга не давалася мені ні в теорії (про неї було кілька по-різному сформульованих запитань, де я ніяк не могла запам'ятати або вгадати правильну відповідь — такі формулювання), ні на практиці... Що ж, буду практикувати!

Наприкінці інспектор підбадьорила мене, сказавши, що для реального життя я воджу добре, але на іспиті інспектор зобов'язаний стежити за моїм спідометром увесь час, тож треба бути уважною. 

Попри провал, у мене залишилися приємні враження від цього досвіду.

Спроба #2 

Це було через 2.5 місяці після першої спроби. Я почувалася доволі впевнено. Машину, на якій треба було здавати, я брала лише раз — напередодні іспиту. Ніщо не віщувало провалу, проте в день Х усе пішло шкереберть.

Чоловік вирішив, що ми можемо «вбити двох зайців одразу»: поки я буду за кермом, його син складе теоретичний іспит. Ми виїжджали з дому вже впритул за часом, син, звісно, забув якісь документи, довелося повертатися, і після цього «притик» став уже критичним. Якби за кермом була я (як планували), ми б уже не встигли. Довелося чоловікові сісти за кермо і довести нас по-швидкісному шосе — це на 20 хвилин швидше, ніж звичайними дорогами. 

Дісталися ми й справді швидко, але я не попрактикувалася дорогою, а до того ж рознервувалася через цю метушню. 

Того дня я перевірила на собі мудрість самураїв: хто володіє собою, той уже переміг. Я не змогла зберегти спокій і впевненість і... провалила іспит із тріском.

Уже під час перевірки теорії та безпеки я феєрично затупила: впритул не могла зрозуміти, де в машині дефростери та чи точно вони в мене є. Інспектор (привітний мексиканець років 25) показав мені потрібні кнопки — виявилося, це обігрів скла... Ну добре, це просто одна чорна куля. 

Стали виїжджати з прилеглої території на дорогу, і тут уже я була неповторна — не побачила лісу за деревами. Я так зосередилася на окремих деталях (зупинитися повністю і чітко перед стоп-лінією, обуритися, що водій навпроти не ввімкнув поворотник), що не переконалася в безпеці маневру. Вулиця на цій ділянці загинається, і правий бік, який так важливий під час виїзду ліворуч, погано проглядається. Я виїхала, не помітивши машини, що наближалася праворуч. Дама-водій посигналила і голосно висловила мені все, що думає про мою манеру їзди (цілком справедливо, але все ж). На цьому мій іспит завершився, інспектор попросив повернутися на стоянку, використовуючи середню смугу — тепер я про неї пам'ятала, чорт забирай! 

Було страшенно прикро, але я зробила для себе висновок: геть сім'ю і поспіх, фокус — на спокій. 

Так, із теоретичним іспитом пасинка того дня теж нічого не вийшло. На місці з'ясувалося, що батьки підлітка мають заздалегідь заповнити якусь додаткову форму, а ми й не знали. Напевно, за сукупністю обставин можна припустити, що винні зірки.😅

Спроба #3

Щоб краще підготуватися і відчути машину сусіда, на якій треба було складати іспит, я зробила геніальний хід — попросилася повозити його в його ж справах. На жаль, вдалося з'їздити лише одного разу, але це була довга і продуктивна поїздка! Він потренував мене їздити, коли «дорогу показують» (це важлива навичка для успішного складання), і навіть вивів на швидкісне шосе. Це дійсно зміцнило мою впевненість, я дуже вдячна.

Втретє на мене чекала справжня пригода. Якщо описувати події вечора напередодні та ранку в день іспиту, міг би вийти сценарій для короткометражки в стилі екшен. Але я не буду вдаватися в деталі. Досить того, що сусід до останнього моменту не знав, чи зможе позичити мені машину, а чоловік теж не зміг поїхати — у нього призначили нараду. Мені довелося терміново шукати іншу машину (і треба сказати, я майже знайшла — спасибі силі Facebook і доброті моїх сусідок!) і когось, хто зміг би мене супроводжувати. 

У підсумку сусід зміг дати мені машину, а супроводжувати мене погодилася інша сусідка, китаянка Венді з 25-річним водійським стажем. Пасинок поїхав із нами — цього разу всі документи були вже готові. Ми виїхали заздалегідь, як я люблю, і дісталися чудово. 

У черзі якийсь прекрасний чоловік нагадав мені, що головне — дихати, бути спокійною і не зациклюватися на окремих деталях (як я минулого разу!), а бачити картину в цілому. Це був мотоцикліст, і пізніше, завдяки йому, мені дісталася знову дівчина-інспектор. А брутальний суворий чоловік-інспектор, який мав складати мій іспит, побачив його (у шкіряній мотоциклетній куртці) і вирішив узяти без черги, з людського співчуття. Загалом, мені пощастило!

Я дихала і спокійно стежила за дорожньою ситуацією, нагадуючи собі, що я вже добре й упевнено воджу, потрібно просто гідно продемонструвати це інспектору. Ми пройшли всі маневри, включно з паралельним паркуванням і рухом задом уздовж бордюру. На мою радість, їхати заявлені у вимогах 100 м не довелося, інспектор зупинила мене буквально після 5 м впевненого руху. 

Усе завершилося щасливо. Вона підписала протокол і привітала мене з успішним складанням. Я була така рада, що, вийшовши з машини, почала стрибати та плескати в долоні, а дорогою до будівлі (буквально 100 м) танцювала! Люди, які чекали початку іспиту у своїх машинах, аплодували та вітали мене — прямо як в американських фільмах.

Вільний політ

Після багаторічної фобії водіння, року практики й трьох спроб це була справжня особиста перемога.

Так, поки я складала свій практичний іспит, пасинок успішно склав теорію. З першої спроби. Вийшов справжній сімейний тріумф, чоловік був гордий і радий за нас обох, і ми відзначили подвійну перемогу походом у кіно.

І знаєте, після отримання заповітної ліцензії мої навички ще більше зміцнилися. Лише через три дні я мала відвезти чоловіка в аеропорт. По швидкісному шосе це всього 20 хвилин, а ось звичайними дорогами — 55. Звичайно, туди нас віз він, а ось назад додому я повинна була дістатися сама. 

Було 5:30 ранку, я недоспала і хотіла скоріше дістатися додому. Загалом, я ризикнула поїхати хайвеєм — уперше в житті на повній самоті. Машин у цей час майже не було, і я чудово дісталася! Було зворушливо, але вже не страшно. 

Так крок за кроком я освоювала нові маршрути та вже стала отримувати задоволення від водіння! Тепер я співаю за кермом і танцюю, стоячи на світлофорах. Чого і вам бажаю — набувати нових навичок і кайфувати в процесі!