Станом на 2026 рік у США проживає від 12 до 14 мільйонів іммігрантів без легального статусу. За оцінками Pew Research Center, ця цифра може сягати історичного максимуму — близько 14 мільйонів. Водночас Center for Migration Studies наводить нижчі дані — 12,2–12,8 мільйона, пояснюючи це посиленням прикордонного контролю та депортаційними заходами.
На тлі цих цифр питання імміграційної політики залишається одним із найбільш суперечливих у країні. Після повернення Дональда Трампа до президентства у 2025 році федеральний уряд посилив контроль за особами без документів. У відповідь на це на рівні окремих штатів, округів та міст сформувалася інша практика — політика так званих «юрисдикцій-притулків» (sanctuary jurisdictions).
ℹ️ Інші назви подібних політик
Окрім терміна «юрисдикція-притулок», у публічній комунікації часто використовують й інші назви з подібним змістом: «гостинне місто» (welcoming city), «безпечне місто» (safe city), «політика довіри» (trust policy). У більшості випадків йдеться про політику, яка обмежує участь місцевої влади в імміграційних перевірках та депортаціях, а також спрямована на зміцнення довіри між іммігрантами та поліцією.
Йдеться не про окремий юридичний статус, а про підхід, за якого місцева влада частково або повністю обмежує співпрацю з федеральними імміграційними службами, такими як ICE (Immigration and Customs Enforcement) та CBP (Customs and Border Protection). На практиці це означає меншу участь місцевої поліції у перевірках імміграційного статусу та більший доступ до базових послуг для людей без документів.
За різними оцінками, у 2026 році політику притулку підтримують від 14 до 17 штатів, понад 100 округів і більш як 200 міст. У сукупності це понад 500 юрисдикцій різного рівня по всій країні. Водночас їхня кількість може змінюватися: федеральний уряд намагається впливати на такі території через обмеження фінансування та судові процеси. Попри цей тиск, значна частина штатів і міст продовжує дотримуватися цієї політики, що робить тему притулків важливою для розуміння можливостей і ризиків для іммігрантів без статусу в США.
⏳ Історична довідка
Сучасне розуміння юрисдикцій-притулків сформувалося не одразу й спочатку не стосувалося імміграції. Одним із перших прикладів вважають Берклі (штат Каліфорнія), яке оголосило себе безпечною зоною для військовослужбовців, що виступали проти участі у війні у В’єтнамі. Пізніше до цієї практики долучилися окремі церкви та громади, які почали надавати притулок іммігрантам, що тікали від конфліктів у Сальвадорі та Гватемалі, коли американське законодавство ще не забезпечувало їм належного захисту.
Поступово переважно релігійна ініціатива переросла в елемент офіційної муніципальної політики. Окремі міста, а згодом і штати, ухвалили норми, спрямовані на захист вразливих іммігрантських громад, збереження сімей та раціональний розподіл місцевих ресурсів — на користь громадської безпеки, а не участі у федеральних депортаційних програмах. Новий етап розвитку таких політик припав на 2000-ті роки, коли після подій 11 вересня 2001 року федеральний уряд суттєво посилив імміграційний контроль і збільшив кількість депортацій.
Як працюють притулки для нелегалів
Основна мета штатів-притулків та інших юрисдикцій — створити більш передбачуване середовище, де люди без документів можуть звертатися по допомогу без постійного страху депортації, а місцева влада зосереджується насамперед на громадській безпеці. На практиці для цього запроваджують різні обмеження на участь місцевих органів у федеральних імміграційних процедурах. Найчастіше йдеться про такі інструменти:
Обмеження на виконання detainer-запитів. ICE може надсилати запити на утримання затриманих осіб після закінчення дозволеного терміну перебування під вартою (зазвичай до 48 годин), щоб встигнути оформити документи й перевести людину до імміграційного центру. У багатьох юрисдикціях-притулках місцеві в’язниці та поліція не виконують такі запити без судового ордера.
Заборона або обмеження угод 287(g). Деякі штати та округи прямо забороняють укладати угоди 287(g), які дозволяють ICE залучати місцевих правоохоронців до виконання федерального імміграційного законодавства.
Відмова від участі у центрах утримання. Багато юрисдикцій не дозволяють місцевим в’язницям, органам влади чи приватним компаніям укладати контракти з федеральним урядом на утримання іммігрантів під вартою або будівництво відповідних центрів на своїй території.
Заборона питати про імміграційний статус без підстав. У частині штатів-притулків місцевій поліції та службовцям заборонено запитувати імміграційний статус людини, якщо це не пов’язано безпосередньо з розслідуванням чи правопорушенням. Наприклад, при зупинці авто або виклику швидкої допомоги питання статусу зазвичай не ставлять.
Обмеження обміну інформацією. Деякі штати забороняють передавати до ICE персональні дані людей без статусу — такі як адреса, місце роботи чи навчання — без рішення суду.
Обмеження на використання місцевих ресурсів. У низці юрисдикцій забороняється використання транспорту, приміщень або обладнання для підтримки операцій ICE, окрім випадків, коли це прямо вимагає суд.
Обмеження доступу ICE до місцевих установ. У деяких громадах агенти ICE не можуть вільно заходити до судів, в’язниць або поліцейських ділянок без попередньої координації з місцевою владою.
Обмеження місць цивільних затримань. Частина штатів і міст забороняє затримувати людей з імміграційних підстав у приміщеннях судів, поблизу них або під час транспортування до суду й назад. В окремих юрисдикціях подібні обмеження діють і щодо громадських місць або робочих місць людей, якщо йдеться лише про порушення імміграційних норм без кримінальних звинувачень.
Усе це зменшує участь місцевої влади в імміграційному контролі та ризик необґрунтованих затримань. Але важливо розуміти, що можливості притулків не є необмеженими.
Чого не можуть робити притулки
Попри розширені гарантії, юрисдикції-притулки мають чіткі межі. Вони не можуть:
скасувати дію федерального імміграційного законодавства;
заборонити агентам ICE перебувати на території штату, міста чи округу;
зупинити депортаційний процес, якщо є чинне рішення імміграційного суду;
легалізувати статус людини своїми рішеннями (вони не видають грін-карти, візи чи притулок від імені федеральної влади);
надати «імунітет» від перевірок на кордоні або при контакті з федеральними органами (CBP, USCIS тощо).
Якщо коротко, то притулок може обмежити участь місцевої влади в імміграційних процедурах, але не може «вимкнути» федеральні закони та повністю виключити ризик депортації.
Права та можливості іммігрантів без документів в штатах та містах-притулках
Навіть якщо людина перебуває в США незаконно, вона не залишається «поза законом». Умовно можна виділити дві групи гарантій:
конституційні права, які діють у всіх штатах і містах, незалежно від того, чи є юрисдикція притулком;
додаткові можливості, які надають окремі штати, міста та округи-притулки через свої закони й місцеву політику.
Конституційні права, які діють всюди
Ці права поширюються на всіх людей у США, у тому числі на тих, хто не має легального статусу.
Право на належну правову процедуру. Людину не можуть депортувати без слухання в імміграційному суді. Вона має право знати, у чому її звинувачують, і представляти свої аргументи.
Право не свідчити проти себе. Можна відмовитися відповідати на запитання поліції чи агентів ICE, якщо відповіді можуть зашкодити. Не обов’язково підписувати документи, зміст яких не до кінця зрозумілий.
Право на адвоката. У кримінальних справах людина має право на призначеного державою адвоката. В імміграційних справах вона може найняти адвоката за власний кошт або звернутися до програм безплатної чи пільгової правової допомоги.
Захист від необґрунтованих обшуків. Агенти ICE не можуть увійти до житла без судового ордера або добровільної згоди мешканця. Внутрішніх форм чи «службових листів» ICE для цього недостатньо.
Право дітей на освіту. Діти мають право на безкоштовну публічну освіту (K–12) у будь-якому штаті. Школи не можуть відмовити в зарахуванні лише через відсутність імміграційних документів.
Ці права — базовий мінімум. Але те, як саме вони реалізуються на практиці, залежить від конкретного штату чи міста. Тут і з’являється роль юрисдикцій-притулків.
Додаткові можливості в штатах, містах та округах-притулках
Нижче — основні сфери, де юрисдикції-притулки зазвичай дають більше захисту й можливостей для людей без документів.
Обмеження місць, де можуть затримати
Раніше на федеральному рівні існувала політика, яка обмежувала арешти в «чутливих локаціях» — школах, церквах, лікарнях, судах. Згодом ці гарантії послабили, і сьогодні багато що залежить від місцевих рішень.
У юрисдикціях-притулках часто діють такі правила:
заборона арештів у приміщеннях судів та поблизу них;
заборона арештів на робочому місці;
обмеження на затримання в місцях масового скупчення людей.
Це не виключає затримання повністю, але зменшує ризик, що людину схоплять у школі, суді чи на роботі без серйозних підстав.
Право на юридичну допомогу
Формально кожен має право на юридичну допомогу, але в імміграційних справах держава не призначає адвоката автоматично. Тому важливу роль відіграють місцеві програми.
У штатах і містах-притулках можуть діяти:
програми безплатних або пільгових консультацій з імміграційних питань;
муніципальні чи штатні фонди, які оплачують адвокатів у депортаційних справах;
партнерства з некомерційними організаціями, що спеціалізуються на захисті прав іммігрантів.
Доступ до медичної та соціальної допомоги
Закон EMTALA зобов’язує лікарні надавати екстрену медичну допомогу всім, незалежно від статусу. Проте «жорсткі» штати (штати з суворою імміграційною політикою, де місцева влада активно співпрацює з ICE і підтримує посилення контролю, наприклад, Техас чи Аризона) можуть створювати додаткові бар’єри — наприклад, залякування перевірками чи вимогу документів там, де це не обов’язково.
У юрисдикціях-притулках зазвичай:
спрощують доступ до екстреної та базової медичної допомоги без зайвих питань про статус;
розширюють місцеві програми медичного страхування для людей без документів (наприклад, як розширення Medi-Cal у Каліфорнії);
підтримують муніципальні програми: продуктові банки, фонди допомоги сім’ям, притулки для жертв домашнього насильства.
Освіта для дітей та доступ до вищої освіти
Право дітей на шкільну освіту діє в усіх штатах, але юрисдикції-притулки часто йдуть далі.
Тут можуть:
не вимагати підтвердження легального статусу для зарахування до школи;
чітко фіксувати, що дані про батьків та учнів не передаються до ICE без серйозних підстав;
надавати додаткові шкільні програми підтримки (безкоштовні обіди, шкільні автобуси, соціальні сервіси).
У деяких штатах-притулках люди без документів отримують:
можливість вступати до коледжів і університетів без офіційного підтвердження статусу;
право сплачувати навчання як резиденти штату, а не за вищими тарифами для нерезидентів.
Соціальні програми та місцева допомога
Федеральні програми на кшталт SNAP або TANF часто недоступні або сильно обмежені для людей без статусу. Тому юрисдикції-притулки розвивають власні механізми підтримки.
Серед них:
місцеві продуктові банки та програми роздачі ваучерів;
муніципальні фонди термінової фінансової допомоги сім’ям;
притулки та програми підтримки для постраждалих від домашнього насильства;
спеціальні місцеві гранти для вразливих категорій іммігрантів.
Водійські права та місцеві ID
Правила отримання водійського посвідчення та місцевого ID значною мірою залежать від штату, а іноді й від окремих міст чи округів.
У різних юрисдикціях-притулках можливі:
звичайні водійські посвідчення, які не відрізняються від документів громадян;
спеціальні права з позначками, на кшталт «Not for Federal Identification» або «Drive Only» (такі документи не підходять, наприклад, для посадки на літак за вимогами Real ID);
місцеві ID-картки міста чи округу, які дозволяють користуватися частиною муніципальних послуг.
💡Порада: інформацію про можливість отримати права або місцевий ID варто перевіряти не лише в законах штату, а й у правилах конкретного міста чи округу, де ви плануєте жити.
Працевлаштування
Робота без дозволу на працевлаштування (work authorization) юридично незаконна в усіх штатах, у тому числі в штатах-притулках. Але різниця в тому, як поводиться місцева влада.
У юрисдикціях-притулках зазвичай:
місцева поліція не залучається до імміграційних рейдів на робочих місцях;
менше випадків, коли інформація про працівників автоматично передається до імміграційних служб;
діють закони, які захищають трудові права всіх працівників (наприклад, щодо зарплати чи умов праці) незалежно від статусу.
Це не робить роботу без документів законною, але знижує ризик, що людину затримає саме місцева поліція в рамках співпраці з ICE.
Повний перелік штатів та міст-притулків в США у 2026 році
Станом на 2026-ий рік не існує єдиного офіційного переліку штатів, які на рівні всього штату обмежують співпрацю з ICE. Різні джерела — у тому числі державні органи та неурядові організації — подають різні списки, і між ними є суттєві розбіжності.
Наприклад, 5 серпня 2025 року Департамент юстиції США опублікував перелік юрисдикцій-притулків, до якого увійшли такі штати:
Каліфорнія
Колорадо
Коннектикут
Делавер
Іллінойс
Міннесота
Невада
Нью-Йорк
Орегон
Род-Айленд
Вермонт
Вашингтон
та округ Колумбія
Тобто 12 штатів і 1 округ — загалом 13 юрисдикцій.
31 жовтня 2025 року Департамент юстиції оприлюднив оновлений список юрисдикцій-притулків відповідно до Указу 14287 «Захист американських громад від злочинців-іноземців». У ньому залишилося 12 юрисдикцій: Невада з цього переліку зникла.
Паралельно свої списки публікують неурядові організації, які підтримують жорсткішу імміграційну політику. Наприклад, Федерація за реформу імміграції США (FAIR) пропонує власний перелік, до якого входять 17 штатів плюс округ Колумбія. У порівнянні з вищезгаданим списком Департаменту юстиції він виглядає так:
виключено Делавер — через скасування частини законів на рівні штату, при збереженні політики притулку лише в окремих округах;
додано шість штатів: Гаваї, Меріленд, Массачусетс, Нью-Джерсі, Пенсильванія, Юта.
Правові підстави для кожного такого списку — закони, судові рішення та виконавчі накази. Формально всі ці переліки мають під собою основу, але жоден із них не можна вважати «остаточним» або повністю юридично вичерпним. Ситуація змінюється під впливом нових законів, рішень губернаторів або судових оскаржень.
💡Порада: якщо плануєте переїзд саме до штату-притулку, варто заздалегідь перевірити актуальний статус у місцевих органів влади або в офіційних джерелах штату.
Список 17 штатів-притулків та округу Колумбія
Через розбіжності між різними офіційними та неофіційними переліками в цій статті ми орієнтуємося на розширений список із 17 штатів та округу Колумбія. Це не «остаточна істина», але він дає уявлення, у яких юрисдикціях на рівні законів і офіційних рішень закріплена політика притулку — тобто обмежена співпраця з ICE та посилений захист іммігрантів без документів.
У таблиці нижче наведено штати й округ Колумбія та коротко описано основні закони й офіційні рішення, на яких тримається їхня політика притулку.
Штат/округ | Основні закони й офіційні рішення про політику притулку |
Каліфорнія | 2013 — Trust Act (Assembly Bill No. 4): обмежує ситуації, коли місцева поліція може утримувати людину від імені ICE. 2016 — Truth Act (Assembly Bill No. 2792): зобов’язує поліцію інформувати затриманих про можливість відмовитися від інтерв’ю з ICE. 2017 — Senate Bill No. 54 (California Values Act): забороняє утримувати людей виключно за імміграційним статусом, виділяти кошти й персонал для арештів та затримань у цілях імміграційного контролю. Додатково:
|
Колорадо | 2019 — House Bill 19-1124: забороняє затримання без судового ордера, укладення угод 287(g), передачу особистої інформації співробітниками служби пробації. 2020 — Senate Bill 20-083: забороняє цивільні арешти в будівлях судів, поблизу них та під час перевезення до й з суду. 2024 — House Bill 21-1100: забороняє співпрацю поліції та ICE для затримання через порушення імміграційних законів; місцеві в’язниці не можуть використовуватися для імміграційних арештів; забороняє держорганам укладати контракти з приватними компаніями, пов’язаними з центрами утримання іммігрантів. |
Коннектикут | 2013 — Public Act 13-155: забороняє затримувати іммігрантів за цивільними імміграційними підставами, окрім випадків, коли йдеться про тяжкі злочини, членство в бандах чи тероризм. 2019 — Public Act 19-20: обмежує утримання до 48 годин за цивільним імміграційним рішенням, забороняє затримки без судового ордера та участь в угодах 287(g). 2025 — Guidance to K-12 Public Schools Pertaining to Immigration Activities: обмежує співпрацю шкіл з ICE. |
Гаваї | 2025 — Attorney General Anne Lopez’s Joint Statement: ресурси місцевої поліції не можуть використовуватися для цілей федеральних правоохоронних органів без чіткої правової підстави. |
Іллінойс | 2017 — Senate Bill 31 (Illinois Trust Act) Public Act 100-0463): забороняє зупинку, обшук, арешт або затримання лише на підставі імміграційного статусу; забороняє утримання без судового ордера; обмежує доступ ICE до затриманих; забороняє відповідати на імміграційні запити без належних підстав; надає імунітет від відповідальності у випадку звільнення осіб, якщо ICE не може довести порушення. |
Меріленд | 2021 — Dignity Not Detention Act: забороняє укладення нових угод про утримання іммігрантів під вартою. 2021 — Driver Privacy Act: обмежує доступ до баз даних DMV без судового ордера. 2025 — Office of the Attorney General Memorandum re: Local Enforcement of Federal Immigration Law: забороняє продовження утримання для «перевірки статусу», обмін інформацією про затриманих без судового ордера та контракти на утримання іммігрантів із приватними організаціями. |
Массачусетс | 2017 — Lunn v. Commonwealth: Верховний суд штату постановив, що правоохоронні органи штату й місцева влада не зобов’язані виконувати накази федеральних імміграційних органів. 2023 — State Police General Order INV-17: забороняє поліції штату запитувати імміграційний статус із метою сприяння затриманню або депортації ICE. |
Міннесота | 2025 — The Office of Attorney General Keith Ellison’s Opinion re: Immigration Detainers: закон штату забороняє утримувати людину на підставі імміграційного арешту, якщо в іншому випадку вона підлягає звільненню. |
Невада | 2025 — Attorney General Aaron Ford’s Letter re: Model Immigration Policies: обмежує дії правоохоронців у школах, коледжах, університетах, закладах охорони здоров’я та судах. 2025 — Attorney General Aaron Ford’s Model Immigration Policies: дозволяють установам ухвалювати ще суворіші правила щодо участі в імміграційному контролі. |
Нью-Джерсі | 2018/2019 — Immigrant Trust Directive (Directive No. 2018-6): забороняє зупиняти, допитувати, арештовувати чи затримувати людей лише за імміграційними підставами; забороняє запитувати статус, брати участь в операціях із контролю за імміграційним законодавством та передавати непублічну особисту інформацію. 2021 — Assembly Bill 5207: забороняє укладати нові контракти на утримання іммігрантів місцевими органами влади й приватними установами. |
Нью-Йорк | 2017 — Executive Order No. 170: забороняє державним службовцям запитувати імміграційний статус без законних підстав, розкривати таку інформацію та використовувати державні ресурси для цивільних імміграційних питань. 2018 — Executive Order No. 170.1: забороняє арешт цивільних іммігрантів без судового ордера або відповідного рішення суду. 2018 — Francis v. DeMarco: рішення апеляційного суду, яке підтверджує право поліції та місцевої влади не виконувати окремі розпорядження імміграційних органів. 2020 — Protect Our Courts Act: забороняє арешти цивільних іммігрантів у будівлях судів і поблизу них. |
Орегон | 1987 — ORS §181A.820: забороняє використовувати кошти й персонал штату для затримання людей лише за незаконне перебування. 2017 — HB 3464: обмежує запити щодо статусу та передачу персональної інформації федеральним органам. 2021 — Oregon Sanctuary Promise Act (HB 3265): забороняє поліції збирати та обмінюватися інформацією з імміграційними органами; повністю забороняє центри утримання та арешти в будівлях судів. |
Пенсильванія | 2019 — State Police Regulation AR 7-14: забороняє арешти та затримання виключно на підставі імміграційного статусу або адміністративного ордера (стосується поліції штату, але не завжди — місцевих органів). |
Род-Айленд | 2014 — Governor Lincoln Chafee Order to the Department of Corrections: забороняє утримання під вартою без судового ордера (лише для Департаменту виправних установ штату (RIDOC). 2017 — State Police General Order 56A10: обмежує запити щодо статусу, доступ ICE до приміщень поліції та осіб під вартою; дозволяє затримання лише на підставі судових рішень про депортацію. |
Юта | 2023 — ICE Memo: службова записка польового офісу ICE в Солт-Лейк-Сіті зазначає, що штат Юта слід класифікувати як штат-притулок (хоча формально це внутрішній документ ICE). |
Вермонт | 2011 — State Police Rules & Regulations (Bias-Free Policing): забороняє використовувати поліцію для пошуку/затримання нелегальних іноземців, запитувати статус без нагальної потреби, вчиняти дії, засновані лише на імміграційному статусі. 2017 — Act 5 (Senate Bill 79): забороняє розкривати імміграційний статус, використовувати ресурси для програм реєстрації за статусом, обмежує угоди 287(g) (потребують схвалення губернатора та Консультації з Генеральним прокурором). |
Вашингтон | 2017 — Executive Order 17-01: забороняє запитувати статус без підстав, використовувати державні ресурси й персонал для діяльності ICE, арештовувати людей лише за цивільні імміграційні порушення, брати участь в угодах 287(g). 2019 — Senate Bill 5497: обмежує дії щодо осіб під вартою, забороняє надання непублічної інформації ICE, укладення угод із федеральним урядом та обмеження доступу до суспільних благ на основі статусу. |
Округ Колумбія | 2011 — розпорядження мера Vince Gray’s Order 2011-174: забороняє запитувати статус або звертатися до ICE без зв’язку з кримінальним розслідуванням; забороняє затримання лише через підозру в порушенні імміграційного законодавства. 2012 — D.C. Code 24-211.07: дозволяє утримання ICE лише за умови попередньої письмової угоди з федеральним урядом. 2020 — D.C. Code 23-207: забороняє продовжувати термін утримання, запитувати статус і проводити співбесіди без судового ордера або наказу федерального судді чи магістрата. |
Закони, що діють на рівні штату, задають загальну рамку для всієї території. Водночас окремі міста й округи всередині цих штатів можуть запроваджувати додаткові обмеження співпраці з ICE або, навпаки, мати слабший захист, якщо політика притулку працює переважно через виконавчі накази, які легше змінити.
ТОП-20 найбільших міст-притулків
Навіть якщо штат загалом не має чітко оформленої політики притулку, ситуація може бути іншою на рівні конкретного міста чи округу. Часто саме місцева влада ухвалює рішення, які обмежують співпрацю з ICE і посилюють захист людей без документів у повсякденному житті.
Нижче наведені найбільші міста-притулки, де місцева влада формально або фактично обмежує участь міських служб у виконанні імміграційного законодавства та підтримує програми допомоги іммігрантам.
1. Нью-Йорк, Нью-Йорк
Одне з найбільших міст-притулків (понад 8,3 млн населення). Політика притулку базується на Executive Order 41 від 1989 року, який обмежив співпрацю міських служб з імміграційними органами, а також на подальших оновленнях 2021 року. Міська поліція не запитує імміграційний статус під час звичайних контактів, мігрантам доступна муніципальна ID-картка IDNYC, діють програми підтримки в школах та невідкладній медичній допомозі.
2. Лос-Анджелес, Каліфорнія
Одне з перших великих міст-притулків завдяки Special Order 40 (1979 рік), який заборонив поліції переслідувати людей лише через імміграційний статус. Місто фінансує програми юридичної допомоги, підтримує студентів без документів у місцевих коледжах.
3. Чикаго, Іллінойс
Статус закріплений через Welcoming City Ordinance (2012 рік) з подальшим посиленням у 2021 році. Місто забороняє місцевій владі утримувати іммігрантів без судового ордера, надає муніципальну ID-картку CityKey, підтримує безкоштовні юридичні консультації.
4. Х’юстон, Техас
Має обмежену політику притулку через жорсткі закони штату Техас (SB 4). Місто намагається балансувати між вимогами штату та підтримкою великої іммігрантської спільноти. Активно працюють некомерційні організації правової допомоги й центри ресурсної підтримки.
5. Філадельфія, Пенсильванія
У 2016 році Executive Order 5-16 обмежив співпрацю міста з ICE. Діє програма Philadelphia ID, працюють безкоштовні юридичні клініки, міські служби загалом підтримують політику притулку.
6. Фінікс, Аризона
Має лише окремі елементи політики притулку через суворе законодавство штату. Важливу роль відіграють місцеві правозахисні організації, гарячі лінії та кризові центри.
7. Сан-Антоніо, Техас
Місто проводить політику обмеженої співпраці з ICE й неодноразово конфліктувало з владою штату. Має потужну мережу католицьких та гуманітарних організацій, які допомагають іммігрантам.
8. Сан-Дієго, Каліфорнія
Працює в межах California Values Act. Близькість до кордону з Мексикою зробила Сан-Дієго одним із ключових центрів допомоги мігрантам, із розгалуженою мережею центрів підтримки, зокрема для неповнолітніх без супроводу.
9. Даллас, Техас
Політика притулку обмежена через тиск штату, але місто підтримує іммігрантські громади через юридичні клініки та кризову допомогу сім’ям після затримань ICE.
10. Сан-Хосе, Каліфорнія
Має сильну політику притулку, підтримує студентів без документів, фінансує фонди юридичного захисту та програми інтеграції.
11. Остін, Техас
Одне з найбільш прогресивних міст штату Техас. Мінімізує співпрацю з ICE, фінансує фонди підтримки іммігрантів та університетські програми для студентів без документів.
12. Сан-Франциско, Каліфорнія
Один із найстаріших прикладів міста-притулку. City and County of Refuge Ordinance (1989) заборонив міським службам допомагати ICE у більшості випадків. Місто пропонує SF City ID, безкоштовну імміграційну допомогу та доступ до медичних програм.
13. Сіетл, Вашингтон
Executive Order 2017-02 забороняє використання міських ресурсів для діяльності імміграційних органів. Місто має окремий департамент для роботи з іммігрантами, пропонує мовні програми та інтеграційні сервіси.
14. Денвер, Колорадо
Працює в межах політики штату-притулку Колорадо. Обмежує співпрацю з ICE і підтримує доступ іммігрантів до муніципальних послуг, зокрема медичних.
15. Вашингтон, округ Колумбія
Столиця округу, який має загальну політику притулку. Місцева поліція не може співпрацювати з ICE у цивільних імміграційних питаннях, мешканці мають доступ до DC ID-карток, юридичної допомоги та програм захисту працівників.
16. Бостон, Массачусетс
Trust Act (2014) обмежує затримання ICE без судового ордера. Місто підтримує безкоштовні юридичні послуги, університетські програми для студентів без документів.
17. Портленд, Орегон
Відмовляється використовувати місцеві ресурси для виконання імміграційного законодавства. Працюють мережі правового притулку, громадські центри адаптації, короткострокові програми допомоги людям, які втратили житло.
18. Детройт, Мічиган
З 2017 року проводить політику обмеженої співпраці з ICE, підтримує правозахисні організації, програми захисту працівників, мовну підтримку.
19. Балтимор, Меріленд
Через Executive Order обмежив співпрацю міських служб з ICE, посилив захист іммігрантських громад, підтримує програми правового представництва та доступ до медичних послуг.
20. Міннеаполіс, Міннесота
Після ухвалення Separation Ordinance (2017) забороняє міським службам запитувати імміграційний статус без потреби. Фінансує сімейні програми для іммігрантів, мовні сервіси та мережі безплатної правової допомоги.
У частини міст-притулків немає підтримки на рівні штату. У таких випадках міста фактично перебувають у постійному конфлікті з владою штату й можуть «платити» за свій статус скороченням фінансування або спробами обмежити їхні повноваження через суд і зміни в законодавстві.
Якщо місто-притулок розташоване в штаті-притулку, базові гарантії зазвичай сильніші: законодавство штату задає загальну рамку, а місто може розширювати захист і адаптувати його під локальні потреби. Водночас місцеві рішення завжди більш вразливі — їх простіше скасувати або послабити, ніж змінити комплексні закони на рівні штату.
Практичні поради для нелегалів в юрисдикціях-притулках
Навіть у штаті чи місті-притулку іммігранти без документів не захищені від депортації повністю. Перебування в такій юрисдикції не означає, що ICE «не дістане», але обмежувальні закони сповільнюють та ускладнюють роботу імміграційної служби. Тому важливо знати свої права й дотримуватися базових правил безпеки, які зменшують ризики затримання та депортації.
Базові правила безпеки у повсякденному житті
Навіть якщо ви живете в юрисдикції-притулку, варто поводитися так, щоб максимально знизити шанси опинитися в полі зору імміграційних органів. Наступні правила допомагають зменшити ризики у повсякденному житті.
Не порушуйте закон. У більшості юрисдикцій-притулків немає захисту для людей із кримінальними вироками за тяжкі або насильницькі злочини (сексуальні злочини, тероризм, тяжкі напади тощо). Це стосується і правопорушень, скоєних уже в США: керування у нетверезому стані, домашнє насильство, крадіжки. Навіть «дрібний» проступок може стати приводом для початку депортаційної процедури.
Не брешіть про свій статус у документах. Особливо небезпечно брехати у формі I-9, податкових деклараціях та інших офіційних документах. Це вважається федеральним правопорушенням і може закрити шлях до легалізації в майбутньому.
Уникайте місць, де часто проводять рейди ICE. Найчастіше рейди відбуваються поблизу кордону, у районах масового скупчення робітників, на підприємствах із «поганою історією» перевірок. Часто вони проходять на початку робочого дня. Якщо є можливість, не працюйте й не з’являйтеся в таких місцях без нагальної потреби.
Не публікуйте дані про свій статус у відкритих джерелах. Федеральні служби можуть використовувати інформацію із соцмереж. Краще уникати публікацій, де прямо згадується ваш статус або статус інших людей, а також зайвих геолокацій. Профілі в соцмережах доцільно перевести в максимально приватний режим.
Обмежте участь у масових заходах із ризиком конфліктів. Великі мітинги та протести привертають увагу поліції й можуть стати місцем затримань. Якщо почнуться заворушення, поліція може затримувати людей навколо без розбору. У таких ситуаціях шанси втрутитися ICE теж зростають.
Як підготуватися, якщо затримання все ж станеться
Навіть якщо ви дотримуєтеся всіх запобіжних заходів, ризик затримання не можна виключити повністю. Щоб не втрачати дорогоцінний час у критичний момент, варто заздалегідь продумати план дій.
Знайдіть контакти 2–3 імміграційних адвокатів. Не покладайтеся на одного фахівця: він може бути у відпустці, хворіти чи не мати вільного часу. Запишіть телефони на картку й носіть у гаманці. Також збережіть номери національних гарячих ліній (наприклад, ACLU або United We Dream).
Оберіть контакти на надзвичайні випадки. Домовтеся із 1–2 людьми, які зможуть діяти, якщо вас затримають. Вивчіть їхні телефони напам’ять або запишіть на папері на випадок, якщо телефон вилучать.
Дайте школі або дитячому садку контакти «екстрених» людей. Це дозволить забрати дитину, якщо ви не вийдете на зв’язок.
Оформіть довіреність або письмовий дозвіл для обраної особи. Вона має мати право ухвалювати медичні і юридичні рішення щодо ваших дітей у разі вашої відсутності.
Попередьте близьких про можливість затримання. Поясніть, як вас шукати, зокрема через онлайн-сервіс ICE Detainee Locator.
Зробіть копії важливих документів. Свідоцтва про народження, шлюб, паспорти, рішення судів — зберігайте в безпечному місці й, за можливості, у вигляді сканів у хмарі.
Ваші дії під час контакту з поліцією на дорозі
Якщо вас зупинила поліція на дорозі в штаті чи місті-притулку, важливо залишатися спокійним і діяти за зрозумілим алгоритмом.
З’ясуйте, хто саме зупинив. Ви можете спитати, чи є людина працівником поліції чи імміграційної служби. Агенти ICE іноді представляються як «law enforcement», хоча це не місцева поліція.
Зберігайте спокій та не тікайте. Не варто сперечатися або намагатися втекти, якщо ви не впевнені у своїх правах. Краще одразу попросити можливість зв’язатися з адвокатом.
Не робіть різких рухів. Тримайте руки на видноті, не виходьте з машини без прямої вказівки. Перед тим як дістати документи, попередьте, що відкриєте бардачок або сумку.
Надайте необхідні документи. Посвідчення водія та реєстрацію авто. Якщо маєте спеціальні права (AB 60, TVDL тощо), пред’явіть їх. У штатах-притулках поліції зазвичай заборонено передавати цю інформацію ICE лише через позначку в правах.
Не відповідайте на запитання про громадянство та статус. Якщо такі запитання все ж ставлять, можна відповісти: «I prefer not to answer» або «I want to speak to a lawyer».
Не підписуйте документи, яких не розумієте. Попросіть пояснити зміст. Перед тим як їхати далі, варто уточнити «Am I free to go?» — не починайте рух без чіткої ствердної відповіді.
Якщо вас затримують, навіть якщо ви вважаєте це незаконним, не чиніть фізичного опору. Це може лише погіршити ситуацію. Ви маєте виконувати законні розпорядження, але не зобов’язані відповідати на запитання без адвоката. Зазвичай у штатах-притулках цивільне затримання не може тривати більше ніж 48 годин без додаткових підстав, але строк може бути довшим, якщо було намагання втекти або завдано шкоди майну чи поліцейським.
Ваші дії під час візиту ICE додому
За загальним правилом агенти ICE не мають права заходити у ваше житло без судового ордера, підписаного федеральним суддею. Внутрішні документи ICE таким ордером не є.
Що робити:
Попросіть показати ордер через вікно або під дверима. Не обов’язково відчиняти двері, щоб його перевірити.
Перевірте, чи це судовий ордер. Див. таблицю нижче.
Якщо це судовий ордер — не чиніть опору. Ви зобов’язані впустити агентів, але не зобов’язані відповідати на запитання. Не повідомляйте зайвих подробиць про місце роботи, країну походження чи термін перебування.
Одразу телефонуйте адвокату. Якщо немає можливості зв’язатися з адвокатом, зателефонуйте на гарячу лінію (наприклад, United We Dream — 1-844-363-1423).
Якщо вдома є діти — повідомте про це. Зателефонуйте довіреній особі або родичам і попросіть приїхати.
По можливості фіксуйте візит. Якщо це безпечно, записуйте дії агентів на відео, не виходячи з дому.
Як відрізнити судовий ордер від документа ICE:
Судовий ордер | Детейнер |
Містить ім’я судді (Judge або Magistrate Judge). | Підписаний співробітником ICE або імміграційним суддею, але не федеральним суддею. |
Має підпис судді та печатку суду. | Посилається на Міністерство внутрішньої безпеки, ICE, а не на федеральний суд. |
Містить назву суду (наприклад, United States District Court). | Найчастіше Form I-200, I-205 або I-247. |
Надає право на обшук або арешт без згоди мешканця. | Не надає тих самих повноважень, що кримінальний судовий ордер. |
Корисні фрази англійською, які стануть у пригоді під час такої взаємодії:
💬 «I want to remain silent» — Я хочу зберігати мовчання.
💬 «I do not consent to a search» — Я не даю згоди на обшук.
💬 «I want to speak to a lawyer» — Я хочу поговорити з адвокатом.
💬 «I do not consent to your entry» — Я не даю згоди на ваш вхід.
Як безпечніше організувати переїзд до штату чи міста-притулку
Щоб переїзд був максимально безпечним і керованим:
Подбайте про фінансову подушку. Варто мати заощадження на 3–6 місяців життя. Орієнтовно: $5 000–8 000 для Нью-Йорка, $3 000–5 000 — для Іллінойсу чи Колорадо (оренда, їжа, транспорт).
Відкрийте банківський рахунок. У деяких банках це можна зробити на підставі ITIN, консульської картки (Matrícula Consular) або закордонного паспорта.
Заздалегідь шукайте житло та роботу. Частину співбесід можна пройти дистанційно. Житло часто шукають через іммігрантські групи у Facebook, Telegram-канали, локальні спільноти. Роботу — через знайомих, спеціалізовані платформи для іммігрантів (наприклад, BAZAR.club), місцеві групи в соцмережах.
Вивчіть райони з великою іммігрантською спільнотою. Такі райони зазвичай мають більше сервісів, адаптованих до потреб новоприбулих.
Заздалегідь зберіть документи для можливої легалізації. Якщо ви в’їхали легально, перевірте, чи не минув рік з моменту в’їзду (важливо для подання на притулок). Підготуйте паспорт, докази переслідування в країні походження, документи про проживання в США. Якомога швидше подайте на ITIN, а після переїзду — на водійські права, які стануть вашим основним ID.
Щоб інтеграція відбувалася швидше, варто не замикатися в собі, а цілеспрямовано шукати опори довкола. Корисно заздалегідь знайти місцеві організації, які працюють із мігрантами, дізнатися їхні контакти та зрозуміти, які саме послуги вони надають — від юридичних консультацій до допомоги з документами й побутовими питаннями. Важливу роль відіграють культурні та етнічні спільноти: участь у їхніх зустрічах, подіях чи онлайн-групах допомагає швидше знайти «своїх» людей, отримати поради «з перших рук» і відчути себе менш ізольовано.
Окремо варто подбати про мову: запис на безкоштовні курси англійської для дорослих при публічних бібліотеках, школах чи коледжах не лише підтягує англійську, а й відкриває доступ до нових знайомств, корисної інформації та додаткових програм підтримки, про які часто дізнаються саме через такі освітні центри.
Що робити, якщо арешт уже відбувся
Важливо не впадати в паніку й не втрачати перші години. Саме в цей період варто максимально швидко задіяти все, що ви підготували заздалегідь: контакти адвокатів, довірених осіб, план дій для дітей. Насамперед потрібно з’ясувати, де утримують людину: скористатися онлайн-пошуком ICE або зателефонувати на гарячу лінію для пошуку затриманих, назвавши ім’я, дату народження та, за можливості, номер A-number.
Далі необхідно якнайшвидше зв’язатися з імміграційним адвокатом. Якщо у вас уже є контакти кількох спеціалістів або правозахисних організацій, телефонуйте їм у першу чергу. Вони можуть не тільки взятися за справу, а й допомогти організувати підтримку для сім’ї та дітей. Якщо суд призначив заставу й є шанс її внести, слід зібрати документи, які покажуть зв’язок людини зі спільнотою і стабільність: листи від роботодавця чи церковної громади, копії комунальних рахунків, договір оренди, інші докази проживання і соціальних зв’язків.
Паралельно важливо повідомити членів сім’ї та довірених осіб і «запустити» заздалегідь продуманий план: хто забере дітей, хто буде контактом для адвоката, хто займеться документами. Категорично не можна підписувати папери про добровільний виїзд (voluntary departure) або будь-які інші документи, зміст яких до кінця не зрозумілий, без консультації з адвокатом: згода на добровільну депортацію дуже швидко запускає процес, який потім майже неможливо зупинити. Якщо центр утримання дозволяє побачення, варто уточнити правила й графік відвідувань — це допоможе підтримати людину психологічно та передати необхідні документи чи контактні дані.
Підсумок
Штати, міста й округи-притулки не скасовують федеральні імміграційні закони й не дають повного імунітету від депортації, але суттєво впливають на те, як часто та якими методами місцева влада співпрацює з ICE. Життя в такій юрисдикції зазвичай означає менше ризику необґрунтованих затримань, доступ до базових послуг і більше простору, щоб займатися легалізацією статусу, не ховаючись щодня.
Вибір штату або міста проживання для людини без документів — не лише питання клімату чи рівня зарплат, а й питання безпеки. Одні юрисдикції офіційно закріплюють обмежену співпрацю з ICE у законах і судових рішеннях, інші, навпаки, дозволяють місцевій поліції активно допомагати імміграційним органам. Крім того, політика притулків не є сталою: її можуть послабити або скасувати після виборів, змін у складі адміністрації чи під тиском федеральних ініціатив.
Тому, плануючи життя в США без документів, варто мислити стратегічно. Перед переїздом до нового штату або міста доцільно перевірити, які саме закони там діють: чи обмежена передача даних до ICE, чи є доступ до водійських прав і базової медицини, чи існують місцеві програми підтримки для іммігрантів. Уже на місці важливо якомога швидше оформити базові документи (ITIN, місцевий ID або водійське посвідчення), знайти контакти імміграційних адвокатів та організацій, що працюють із мігрантами, і дотримуватися правил безпеки, описаних у цій статті.
Якщо у вас є реальні підстави для легалізації — шлюб із громадянином, підстави для asylum, інші варіанти, — зволікати зі зверненням до юриста не варто. Чим раніше розпочато процес, тим більше інструментів захисту доступно й тим менше шансів, що випадковий контакт з ICE або місцевою поліцією перетвориться на незворотню депортаційну справу. Жити в США без документів складно в будь-якому разі, але поєднання правильно обраної юрисдикції, знання своїх прав і активної роботи над легальним статусом помітно підвищує шанси не тільки залишитися в країні, а й зробити це офіційно.
